Cучасні проблеми медикаментозного лікування синдрому сухого ока

В Україні проблема підвищення ефективності діагностики та лікування пацієнтів із синдромом сухого ока (ССО) нині дуже актуальна, оскільки поширеність ССО серед людей віком понад 40 років становить 15 %, а віком 55–75 років – 17 % у загальній популяції [10]. У дітей ССО буває значно рідше (3–8 %), проте щороку спостерігається неухильне зростання цього захворювання, що є важливою клінічною проблемою дитячого офтальмолога [7]. Водночас, за останніми даними, 80–90 % усіх, хто страждає на алергію, мають ураження очей [6; 9]. Один з основних клінічних проявів алергічних уражень очей – порушення сльозоутворення або у формі сльозотечі, або у вигляді нестачі сльози [5; 6]. Крім того, високі показники поширеності ССО серед хворих глаукомою (55–80 %), труднощі ранньої, своєчасної діагностики та серйозний прогноз за умови поєднання таких захворювань незмінно привертають увагу до цього питання як науковців, так і офтальмологів-практиків [7].

 

Автори:

Сергій Риков, доктор медичних наук, професор, завідувач кафедри офтальмології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика, заслужений лікар України

Ірина Шаргородська, кандидат медичних наук, доцент, доцент кафедри офтальмології Національної медичної академії післядипломної освіти імені П. Л. Шупика

Дарина Гурська, лікар-офтальмолог Київської міської клінічної офтальмологічної лікарні «Центр мікрохірургії ока»

Наталя Качалова, лікар – дитячий офтальмолог філії № 2 КНП «Консультативно-діагностичний центр» Святошинського району міста Києва

 

 

Попри актуальність проблеми, доступність і простоту новітніх методів діагностики, істотне поповнення арсеналу сучасних медикаментозних засобів для лікування ССО, в Україні досі немає єдиного науково обґрунтованого та законодавчо затвердженого алгоритму обстеження, а також уніфікованого клінічного протоколу лікування пацієнтів із ССО.

Залишається ще багато незрозумілих і суперечливих положень як у питаннях патогенезу ССО, так і в питаннях вивчення сучасних методів дослідження слізної плівки та поверхні очного яблука. Не розв’язано проблему формулювання показань до початку лікування захворювання, оскільки визначити чітку межу між сухістю ока, яка іноді проявляється у звичайному повсякденному житті у здорових пацієнтів, і станами, що потребують обов’язкового лікування, неможливо. Крім того, запас медикаментозних засобів, який весь час поповнюється, не лікує захворювання повністю, а, як правило, лише призупиняє розвиток його тяжких стадій.

Основна проблема лікування пацієнтів із ССО полягає в тому, що захворюванню притаманне різноманіття його проявів. В одних пацієнтів ця патологія проявляється незначними і нечастими скаргами, в інших протікає як важкий, виснажливий і загрозливий для здоров’я очей запальний процес [7]. Водночас використання багатьох препаратів, призначених для боротьби із ССО, потрібно починати вже на стадії мінімальних проявів. Початкова терапія, що впливає на сльозоутворювальний апарат через корекцію слізної плівки на ранньому етапі, істотно знижує ризик переходу початкових стадій процесу в розвинуті стадії, які становлять небезпеку для органа зору [6; 7]. Однак місцеві побічні реакції на сльозозамінні препарати будуть непокоїти пацієнта ще більше, ніж самі симптоми захворювання. Залишаються не до кінця вивченими чинники, що визначають непереносимість, побічні дії багатьох офтальмологічних засобів, механізми патологічного впливу на очну поверхню і процеси, що виникають під їхнім впливом [1; 4]. Доведено вплив віку і супутньої патології на зміни фармакокінетики лікарських засобів [1]. Проте низка фармакодинамічних, токсичних, фармакогенетичних, імунологічних та інших побічних дій офтальмологічних препаратів потребує подальшого вивчення.

Отже, розроблення, дослідження та клінічне впровадження нових форм сльозозамінних препаратів актуальні для практичної офтальмології.

Мета дослідження – оцінити можливу ефективність застосування сльозозамінників, а саме очних крапель EYE-t Ektoin 0,5 % і EYE-t Ektoin Pro 2 %, при синдромі сухого ока й алергічних кон’юнктивітах.

Матеріали і методи. У дослідженні взяли участь 40 пацієнтів (80 очей) із ССО, які перебували на диспансерному спостереженні та лікуванні в Київській міській клінічній офтальмологічній лікарні «Центр мікрохірургії ока» і філії № 2 КНП «Консультативно-діагностичний центр» м. Києва. Серед пацієнтів було 13 (32,5 %) чоловіків, 15 (37,5 %) жінок (середній вік – 42 ± 4 роки) і 12 дітей (30,0 %) віком від 5 до 10 років. За ступенем тяжкості захворювання пацієнтів було розподілено так: І ступінь ССО виявлено на 52 очах (65,0 %), ІІ ступінь – на 22 очах (27,5 %), ІІІ ступінь – на 6 очах (7,5 %). Серед супутньої патології у 32 пацієнтів (80,0 %) спостерігалися аномалії рефракції, у 12 пацієнтів (30,0 %) – алергічні кон’юнктивіти, у 4 пацієнтів (10,0 %) – глаукома. Усі пацієнти були поінформовані про характер дослідження і підписали згоду на участь у ньому.

Принцип розподілу пацієнтів за групами був таким: до першої групи увійшли 14 пацієнтів (28 очей) із 45 волонтерів – офісні працівники, у яких під час первинного скринінгу було діагностовано ССО різного ступеня тяжкості. Як лікування їм було рекомендовано дворазові щоденні інстиляції очних крапель EYE-t Ektoin 0,5 % в одноразових стрип-упаковках по 0,5 мл.

Друга група охопила 14 пацієнтів (28 очей) із 30 волонтерів – перукарі, у яких первинний скринінг також показав наявність ССО різного ступеня тяжкості. Цим пацієнтам було призначено триразові щоденні інстиляції очних крапель EYE-t Ektoin 0,5 % в одноразових стрип-упаковках по 0,5 мл.

До третьої групи увійшли 12 дітей (24 ока), у яких був діагностований алергічний кон’юнктивіт. Як ініціальну монотерапію вони отримували очні краплі EYE-t Ektoin Pro 2 % в одноразових стрип-упаковках по 1 краплі 4 рази на день.

Для всіх пацієнтів було проведено комплексне офтальмологічне обстеження в динаміці, що охоплювало: візометрію, біомікроскопію, офтальмоскопію, тонометрію (Topcon, Японія), статистичну периметрію (Humphrey 750I, Zeiss), оптичну когерентну томографію (OCT Visante, Zeiss). Аналіз осмолярності слізної рідини здійснювали з використанням приладу TearLab (TearLab Corporation, USA) за стандартною методикою двічі, на початку і в кінці дослідження. Крім того, всім пацієнтам виконано діагностичні проби: тест Ширмера (за стандартною методикою із застосуванням тест-смужок), пробу Норна, флюоресцеїновий і Lipkof-тести. Також проводилося анкетування пацієнтів з оцінкою скарг за чотирибальною шкалою, де 0 балів – відсутність ознаки; 1 бал – ледь відчутні прояви; 2 бали – виразні прояви; 3 бали – різко виражені прояви ознаки. Для аналізу місцевого імунітету використовували спосіб цитологічного дослідження кон’юнктиви. Для дослідження гуморальних ланок місцевого імунітету вивчали вміст імуноглобулінів у сльозі імуноферментним методом. Термін спостереження за пацієнтами становив: два місяці в першій і другій групах, три місяці – у третій групі. Обстеження пацієнтів проводилося один раз на тиждень. Отримані результати було статистично оброблено за допомогою програми Microsoft Office Excel 2010, статистичне програмне забезпечення SPSS.

Результати. Дані, отримані під час обстеження всіх пацієнтів, представлено в таблицях 1–6.

 

Таблиця 1

Величини показників сльозопродукції та стабільності слізної плівки у пацієнтів, які отримували інстиляції EYE-t Ektoin 0,5 %

Функціональні показники

Пацієнти, які отримували інстиляції EYE-t Ektoin 0,5 %

І група, n = 28

ІІ група, n = 28

Початковий

M + m

Через 2 місяці

M + m

Початковий

M + m

Через 2 місяці

M + m

Час розриву слізної плівки, с

9,31 ± 2,3

11,7 ± 1,5 *

8,36 ± 2,4

12,18 ± 1,4 *

Кількість основної сльозопродукції, мм

8,64 ± 2,01

11,48 ± 2,12 *

9,13 ± 2,3

12,02 ± 2,1 *

Тест Lipkof, бали

3,58 ± 0,4

1,8 ± 0,2 *

 

3,91 ± 0,3

 

0,85 ± 0,2 *

Флюоресцеїновий тест, бали

4,9 ± 0,2

1,7 ± 0,2 *

6,8 ± 0,4

1,2 ± 0,2 *

 

* – коефіцієнт вірогідності, р < 0,05

 

Таблиця 2

Величини показників сльозопродукції та стабільності слізної плівки у пацієнтів, які отримували інстиляції EYE-t Ektoin Pro 2 %

Функціональні показники

Пацієнти, які отримували інстиляції EYE-t Ektoin Pro 2 %

ІІІ група, n = 24

Початковий

M + m

Через 2 місяці

M + m

Час розриву слізної плівки, с

7,63 ± 2,19

13,1 ± 1,6 *

Кількість основної сльозопродукції, мм

8,95 ± 2,04

12,73 ± 2,12 *

Тест Lipkof, бали

3,81 ± 0,3

1,1 ± 0,2 *

Флюоресцеїновий тест, бали

9,8 ± 0,2

1,3 ± 0,3 *

 

* – коефіцієнт вірогідності, р < 0,05

Таблиця 3

Концентрація імуноглобулінів А та М у сльозі пацієнтів з алергічними кон’юнктивітами до і під час лікування

Показники

Пацієнти, які отримували інстиляції

EYE-t Ektoin Pro 2 %

ІІІ група, n = 24

Початковий

M + m

Через 3 місяці

M + m

Концентрація IgA в сльозі (г/л)

2,1 ± 0,26

3,7 ± 0,29 *

Концентрація IgM у сльозі (г/л)

2,19 ± 0,24

3,2 ± 0,25 *

Концентрація лізоциму сльози (г/л)

2,2 ± 0,21

3,9 ± 0,22 *

Концентрація ЦІК сльози (г/л)

2,86 ± 0,04

2,31 ± 0,03 **

 

* – коефіцієнт вірогідності, р < 0,05

** – коефіцієнт вірогідності, р < 0,01

 

Таблиця 4

Результати підрахунку клітин у лейкоцитарній формулі мазків-відбитків кон’юнктиви пацієнтів з алергічними кон’юнктивітами до і під час лікування

Типи клітин у мазках

конюнктиви

Пацієнти, які отримували інстиляції

EYE-t Ektoin Pro 2 %

ІІІ група, n = 24

Початковий

M + m

Через 3 місяці

M + m

Лімфоцити

72,43 ± 5,2 %

79,8 ± 6,4 % *

Сегментоядерні нейтрофіли

27,5 ± 3,4 %

20,1 ± 3,3 % *

 

* – коефіцієнт вірогідності, р < 0,001

 

Таблиця 5

Результати підрахунку клітин у мазках-відбитках кон’юнктиви пацієнтів з алергічними кон’юнктивітами до і під час лікування

 

Типи клітин у мазках

конюнктиви

Пацієнти, які отримували інстиляції

EYE-t Ektoin Pro 2 %

ІІІ група, n = 24

Початковий

M + m

Через 3 місяці

M + m

Епітеліоцити

98,3 %

92,1 %

Лейкоцити

1,7 ± 0,2 %

7,9 ± 0,3 % *

 

* – коефіцієнт вірогідності, р < 0,001

 

 

Таблиця 6

Величини показників внутрішньоочного тиску й осмолярності слізної рідини у пацієнтів до і під час лікування

Пацієнти

Рівень ВОТ,

mm Hg

Рівень осмолярності слізної рідини, mosm/L

Початковий

M + m

Через 2 місяці

M + m

Початковий M + m

Через 2 місяці

M + m

Осм

Усього, n = 80

20,7 + 1,4

14,2 + 1,3 *

322,6 + 3,1

311,8 + 3,2 *

-10,8 *

Перша група, n = 28

18,8 + 1,2

16,3 + 1,6 *

318,5 + 3,8

307,1 +3,5 *

-11,4 *

Друга група, n = 28

19,2 + 1,3

13,1 + 1,2 *

323,8 + 3,4

311,6 + 3,6 *

-12,2 *

Третя група, n = 24

19,9 + 1,1

12,5 1,4 *

329,3 + 3,7

315,6 + 4,2 *

-13,7 *

* – коефіцієнт вірогідності, р < 0,05

 

Під час аналізу результатів досліджень звертають на себе увагу такі особливості: симптоми дискомфорту, нестабільність слізної плівки, збільшення осмолярності сльози й ознаки запалення очної поверхні було виявлено в усіх пацієнтів (табл. 1–6).

Порівнюючи результати дослідження у пацієнтів першої та другої груп, варто зазначити, що за даними проведеного анкетування та функціональних тестів порушення сльозопродукції виявлено у пацієнтів обох груп, проте більшою мірою – у пацієнтів другої групи (табл. 1). З огляду на ознаки більшого дефіциту ліпідного шару слізної плівки, а також беручи до уваги патогенетичні причини синдрому сухого ока і ступінь тяжкості захворювання у пацієнтів першої та другої груп, для терапії був обраний препарат рідинного типу у безконсервантній формі EYE-t Ektoin 0,5 % (очні краплі в одноразових стрип-упаковках по 0,5 мл), який пацієнти першої групи застосовували двічі на день, а пацієнтам другої групи були призначені триразові щоденні інстиляції цього препарату.

Згідно з даними анкетування, до початку лікування загальний бал клінічних ознак у пацієнтів першої та другої груп у середньому дорівнював 12 і 14. Через два місяці терапії середній бал знижувався до 1 і 2 відповідно (р < 0,05).

Результати тесту Ширмера (табл. 1) до початку терапії у пацієнтів першої групи в середньому дорівнювали 8,64 мм, а у пацієнтів другої групи – 9,13 мм. Через два місяці застосування крапель EYE-t Ektoin 0,5 % у пацієнтів першої групи ці показники відповідали 11,48 мм, а у пацієнтів другої групи – 12,02 мм (р < 0,05).

Результати проби Норна (табл. 1) продемонстрували нестабільність слізної плівки у пацієнтів обох груп різного ступеня вираженості. Час розриву слізної плівки до початку терапії в першій групі становив у середньому 9,31 с, у другій групі – 8,36 с. Після лікування цей показник дорівнював у першій групі 11,7 с, а в другій групі – 12,18 с (р < 0,05).

Результати флюоресцеїнового тесту (табл. 1) до проведення терапії у пацієнтів першої групи в середньому становили 4,9 бала, а у пацієнтів другої групи – 6,8 бала. Після лікування в першій групі сума балів дорівнювала в середньому 1,7, у другій групі – 1,2 бала відповідно (р < 0,05).

Згідно із сучасними дослідженнями, проба Норна прямо корелює з флюоресцеїновим тестом і більшою мірою відображає тяжкість ураження очної поверхні, ніж тест Ширмера [6; 13]. Наші дослідження також установили вірогідну пряму сильну кореляцію між пробою Норна і флюоресцеїновим тестом у всіх пацієнтів першої та другої груп (r = 0,85 і r = 0,89 відповідно, p < 0,05).

Результати тесту Lipkof у пацієнтів першої та другої груп (табл. 1) до початку терапії в середньому становили 3,58 і 3,91 бала, а через два місяці лікування – 1,8 і 0,85 бала відповідно (р < 0,05).

Цікавими виявилися результати проведеного анкетування та функціональних тестів у пацієнтів третьої групи, які визначили порушення сльозопродукції при алергічному кон’юнктивіті в усіх обстежених. З огляду на сучасні вимоги до вибору сльозозамінників для купірування порушень сльозоутворення при алергічних кон’юнктивітах [6] (швидке полегшення симптомів, утворення тонкої захисної плівки протягом нетривалого часу, швидка евакуація зайвої порції препарату після інстиляції, зниження в’язкості слізної плівки, повне вимивання алергена з очної поверхні, безконсервантна форма препарату), для пацієнтів третьої групи було обрано препарат рідинного типу без трансформувального ефекту і консервантів – очні краплі EYE-t Ektoin Pro 2 % в одноразових стрип-упаковках по 0,5 мл.

До початку лікування, за даними анкет, загальна оцінка клінічних скарг у пацієнтів третьої групи в середньому дорівнювала 16 балам, а через два місяці терапії – 3 балам (р < 0,05).

Результати тесту Ширмера (табл. 2) до початку терапії в середньому становили 8,95 мм, а через два місяці лікування – 12,73 мм (р < 0,05).

За результатами проби Норна (табл. 2) виявлено нестабільність слізної плівки в усіх пацієнтів третьої групи. Час розриву слізної плівки до лікування дорівнював у середньому 7,63 с, після лікування – 13,1 с (р < 0,05).

Флюоресцеїновий тест (табл. 2) виявив на поверхні рогівки точкові дефекти – мікроерозії. До проведення терапії в цілому за третьою групою пацієнтів результати тесту становили в середньому 9,8 бала, після лікування – 1,3 бала (р < 0,05). Крім того, дослідження також виявили вірогідну пряму кореляцію між пробою Норна і флюоресцеїновим тестом у всіх пацієнтів третьої групи (r = 0,88, p < 0,05).

Результати тесту Lipkof у третій групі пацієнтів (табл. 2) до початку терапії в середньому становили 3,81 бала, а через два місяці лікування – 1,1 бала (р < 0,05).

Також під час дослідження у пацієнтів третьої групи проводилося вивчення клітинних і гуморальних ланок місцевого імунітету (табл. 3–5).

Результати дослідження гуморальної ланки місцевого імунітету пацієнтів третьої групи до і після лікування представлені концентрацією IgA та IgM, лізоциму і циркулюючих імунних комплексів (ЦІК) сльози (табл. 3). До проведеної терапії концентрація IgA та IgM у сльозі в середньому становила 2,1 ± 0,26 г/л і 2,19 ± 0,24 г/л відповідно. Концентрації лізоциму та ЦІК сльози у середньому дорівнювали 2,2 ± 0,21 г/л і 2,86 ± 0,04 г/л.

Результати дослідження клітинної ланки місцевого імунітету пацієнтів третьої групи до і після лікування наведено в таблицях 4 і 5. До початку терапії в цитологічній картині мазків-відбитків кон’юнктиви виявлено значне превалювання лімфоцитів над сегментоядерними нейтрофілами. У мазках-відбитках підраховували на 100 клітин поодинокі клітини субпопуляції лейкоцитів. У зразках на 100 лейкоцитів лімфоцитів у середньому було 72,43 ± 5,2 %; на 100 лейкоцитів сегментоядерних нейтрофілів – 27,5 ± 3,4 %. Кількість епітеліальних клітин на 100 клітин становила в середньому 98,3 %. Лейкоцитів було в середньому 1,7 ± 0,2 %. Після застосування крапель EYE-t Ektoin Pro 2 % спостерігалися зміни в клітинних реакціях місцевого імунітету. Лікування сприяло збереженню лейкоцитарної та лімфоцитарної інфільтрації кон’юнктиви. Кількість лейкоцитів у мазках-відбитках збільшилася – 7,9 ± 0,3 % (р < 0,001). Крім того, зросла кількість лімфоцитів у мазках-відбитках – 79,8 ± 6,4 % (р < 0,001).

Під час дослідження гуморальної ланки місцевого імунітету також виявлено схожу закономірність (табл. 3). Після лікування концентрація IgA та IgM у сльозі зросла й у середньому становила 3,7 ± 0,29 г/л і 3,2 ± 0,25 г/л відповідно (р < 0,05). Концентрація лізоциму сльози також у середньому збільшилася до 3,9 ± 0,22 г/л (р < 0,05), ЦІК сльози зменшилися до 2,31 ± 0,03 г/л (р < 0,01).

Варто звернути увагу на той факт, що осмолярність сльози в цілому за групами була вірогідно вище норми і перед лікуванням дорівнювала 322,6 ± 3,1 mosm/L, що свідчило про наявність запалення очної поверхні в усіх пацієнтів. Крім того, дуже цікаво, що в цілому за групами пацієнтів значення осмолярності слізної рідини і рівень внутрішньоочного тиску (ВОТ) на початку дослідження були достовірно вище (r = 0,91, p < 0,05) порівняно з цими самими показниками в кінці дослідження (r = 0,87, p < 0,05) (табл. 6). Установлено достовірну кореляцію між рівнем осмолярності слізної рідини і рівнем ВОТ у всіх пацієнтів (r = 0,89, p < 0,05). Найбільш істотне зниження рівня осмолярності слізної рідини (табл. 6), що корелює з рівнем ВОТ, було виявлено у пацієнтів третьої групи (ΔОсм = -13,7 mosm/L, r = 0,88, p < 0,05). У пацієнтів першої та другої груп також спостерігалося достовірне зниження рівня осмолярності слізної рідини в процесі проведеної терапії, але меншою мірою (ΔОсм = -11,4 і -12,2 mosm/L відповідно, p < 0,05), яке теж корелювало з рівнем ВОТ (r = 0,86, r = 0,87, p < 0,05).

Крім того, слід зазначити, що протягом усього терміну спостереження зорові функції у пацієнтів усіх груп залишалися стабільними.

Обговорення. Відповідно до сучасних уявлень, синдром сухого ока – багатофакторне захворювання слізного апарату і поверхні очного яблука, яке характеризується появою симптомів дискомфорту, порушенням зору, нестабільністю слізної плівки, можливістю пошкодження поверхні очного яблука [4–7; 13]. Це захворювання супроводиться підвищенням осмолярності сльози і запаленням очної поверхні, при якому, як правило, відбувається зрушення pH в лужну сторону [7; 10; 13]. У зв’язку з недостатністю вироблення сльози або надмірним її випаровуванням порушується стабільність слізної плівки, що призводить до пошкодження в ділянці відкритої частини поверхні очного яблука. ССО належить до категорії різних порушень функціональних резервів і захисних механізмів поверхні ока, що призводять до нестабільності слізної плівки при відкритому оці [11].

Слізна плівка – доволі складна структура. Для оптимального виконання захисної функції очної поверхні її компоненти повинні бути в достатній кількості, мати певні властивості й належним чином взаємодіяти між собою [7]. Посилене випаровування сльози з поверхні ока посилює симптоми ССО. Сухий жаркий клімат, додаткова вентиляція через роботу кондиціонера та інших побутових приладів (наприклад, фена), хімічні подразники збільшують випаровування сльози і стимулюють пошкодження очної поверхні. Крім того, тривала робота за комп’ютером і читання призводять до зменшення миготливих рухів у середньому в 5 разів [7]. Також пусковим механізмом для посиленого випаровування сльози слугують електромагнітні випромінювання від «офісної апаратури» [3]. Наші дослідження показали, що серед обстежених волонтерів 31,1 % офісних працівників і 46,67 % перукарів мали ССО різного ступеня тяжкості.

Як підтверджують дослідження низки авторів [5–7; 10; 13], випаровування сльози збільшується в основному через дефіцит ліпідного компонента. Ліпіди, які виробляються мейбомієвими залозами, запобігають випаровуваності слізної плівки з поверхні ока, а також протіканню сльози через край повіки. Зовнішня ліпідна фракція слізної плівки слугує бар’єром для різних аерозолів, у тому числі інфекційної природи, забезпечує поверхневий натяг і є оптичним кордоном. Секреція мейбомієвих залоз безпосередньо пов’язана з морганням [7]. Дуже важливо, щоб мейбомієві залози виробляли свій секрет перед переднім краєм слізного меніска; не в товщі і не далеко від слізного меніска, а рівно перед його переднім краєм. Нині встановлено, що найбільш частою причиною ССО є дефіцит ліпідного шару слізної плівки, який трапляється в 75 % усіх випадків [5–7; 10; 13]. Наші дослідження також підтвердили цей факт, показники проби Норна були патологічними в усіх груп пацієнтів.

У разі наявності супутньої патології (системні захворювання сполучної тканини, ревматичні ураження, алергія, ендокринні захворювання), як правило, має місце більш важка форма ССО [7; 8; 10]. У нашому дослідженні у пацієнтів третьої групи, в яку були залучені діти з ревматоїдними захворюваннями та явищами алергічного кон’юнктивіту, результати проведеного анкетування і функціональних тестів показали великі порушення сльозопродукції порівняно з пацієнтами першої та другої груп.

Таким чином, патогенетично обґрунтованим і коректним є застосування препаратів, які забезпечують стабільність клітинної мембрани, стабілізують ліпідний шар слізної плівки, підвищуючи гідрофільність ліпідних компонентів і зв’язуючи зовнішній ліпідний шар із внутрішнім водним шаром. Крім того, необхідно, щоб препарат збільшував гідратацію очної поверхні через утворення великої кількості водневих зв’язків.

Заміщення дефіциту слізної рідини і стабілізація слізної плівки – основний напрям у лікуванні хворих із ССО. На практиці воно передбачає використання штучних замінників сльози у вигляді очних крапель і гелів; створення умов для скорочення відтоку слізної рідини з кон’юнктивальної порожнини; стимулювання сльозопродукції [3; 5–7]. Не варто також забувати, що одним з нових підходів до лікування ССО є осмопротекція, яка забезпечує збереження клітинної цілісності шляхом протидії ефектам гіперосмолярності. За даними сучасної літератури [3; 7; 12], осмолярність сльози – найкращий метод діагностики при ССО. Як показали дослідження, аналіз осмолярності слізної рідини належить до тестів з найбільшою предикативною цінністю (73 % специфічності) порівняно з тестом Ширмера (51 %), пробою Норна (45 %), діагностичним фарбуванням кон’юнктиви і рогівки (54 % і 60 % відповідно) [12]. Внесення визначення осмолярності сльози в рутинний протокол скринінгу ССО дало змогу рефракційним хірургам мінімізувати ускладнення, пов’язані з цим захворюванням, після рефракційної лазерної хірургії [3; 12]. Осмопротектори захищають епітеліальні клітини рогівки від негативного впливу гіпертонічної сльози і забезпечують їхню гідратацію. Відповідно, патогенетично виправданим є застосування для лікування ССО препаратів, що нормалізують осмолярність слізної рідини, сприятимуть захисту клітин від стресу і загибелі в гіпертонічному слізному середовищі, зменшують запальні процеси і стимулюють вироблення повноцінної сльози.

Результати проведених нами досліджень свідчать про те, що краплі EYE-t Ektoin 0,5 % і EYE-t Ektoin Pro 2 % відновлюють слізну плівку, збільшуючи гідратацію очної поверхні, стабілізують ліпідний шар слізної плівки і знижують осмолярність слізної рідини.

Крім того, нормальна слізна плівка містить протимікробні білки, фактори росту, супресори запалення, розчинні муцини й електроліти. При хронічному ССО зменшується кількість деяких білків, факторів росту, порушується баланс протеаз і цитокінів. При активізації протеаз руйнується позаклітинний матрикс і клітинні з’єднання, підвищується осмолярність слізної рідини [3; 8]. При порушенні структури слізної плівки активізуються прозапальні фактори, далі – дендритні клітини, які починають надавати матеріал Т-клітинам, і виробляється значна кількість цитокінів, що призводить до ще більшої активації Т-клітин. У підсумку виникає запальний процес, який у подальшому стає причиною ремоделювання очної поверхні – порушується структура епітелію, втрачаються келихоподібні клітини, що продукують муциновий шар слізної плівки. Таким чином, виникає ситуація, за якої запальний процес пов’язаний із синдромом сухого ока, а синдром сухого ока – із запальним процесом [3; 5; 8–10]. І всі ці механізми забезпечує імунологічна система, пов’язана з поверхнею ока. З огляду на сказане, безумовною є необхідність місцевої імунокорекції під час лікування ССО.

Результати проведених досліджень свідчать про те, що препарат EYE-t Ektoin Pro 2 % поліпшує показники клітинної та гуморальної ланок місцевого імунітету, стабілізує клітинну мембрану і знижує ступінь запалення, стимулює репаративні процеси рогівки й кон’юнктиви. Сльозозамінна терапія сприяє профілактиці формування вторинного синдрому сухого ока при алергічному кон’юнктивіті.

Крім усього іншого, хороша переносимість (відсутність негативного впливу консервантів) і можливість використання одночасно з контактними лінзами також є одними з обов’язкових вимог до сльозозамінників нового покоління [2; 3]. Зазвичай до складу офтальмологічних препаратів як консервант входить хлорид бензалконіуму (БAХ). З одного боку, він підвищує споживчі властивості препарату, з іншого – патологічно діє на слізну плівку, розщеплюючи її, щоб розм’якшити ліпідний шар, посилюючи випаровування води, внаслідок чого пошкоджується очна поверхня. У результаті ССО ускладнюється ще більше. Виразність побічних ефектів консервантів залежить від виду й концентрації консерванта, тривалості лікування і частоти застосування препарату, стану епітелію кон’юнктиви та рогівки [1; 9; 11].

Отже, оптимальною буде терапія ефективним сльозозамінником у безконсервантній формі і з хорошим профілем безпеки, яка поліпшить якість життя пацієнтів, гарантовано збереже їхню прихильність лікарському призначенню (complains). Такі якості препарату уможливлять застосування його без вікових обмежень, а також використання разом із контактними лінзами.

Висновки. Наостанок варто наголосити, що вибирати препарат для терапії синдрому сухого ока треба з урахуванням патогенетичних причин, ступеня тяжкості захворювання, супутніх ксерозу змін передньої поверхні ока й індивідуальних особливостей переносимості. Також варто брати до уваги фактор осмолярності слізної рідини й відсутність консервантів.

 

Література

1.     Гурин Н. Г. Побочное действие лекарственных средств / Н. Г. Гурин // Медицинские новости. – 1998. – № 2. – С. 19–20.

2.     Дрожжина Г. И. Синдром сухого глаза: патогенез, диагностика,